Статті

Українські сільські жінки не хочуть бути «кріпосними селянками»

15 жовтня за ініціативи ООН відзначається Всесвітній день сільських жінок. Така увага до слабкої статі не випадкова, адже, за даними Організації Об’єднаних Нації, саме вони складають чверть населення планети, отже, безпосереднім чином впливають на її майбутнє. Розширення прав і можливостей сільських жінок – вагомий потенціал у вирішенні багатьох планетарних проблем, зокрема, продовольчої.

Наскільки захищеними є права сільських жінок в Україні? Які можливості реалізувати власні здібності та плани вони мають? Про це ми говоримо в Інформаційно-консультативному жіночому центрі (ІКЖЦ), який віднедавна реалізує проект «Розширення прав і можливостей сільських жінок як інструмент до зменшення дискримінації за ознакою статі» за підтримки Фонду Прав Людини Міністерства закордонних справ Королівства Нідерландів. На запитання відповідає керівниця ІКЖЦ Олена СУСЛОВА.

- Насамперед, хотілося б дізнатися, наскільки актуальною для України є проблема щодо становища сільських жінок? Питання не випадкове, адже про цю категорію населення у нас згадують настільки рідко, що складається враження, ніби проблеми просто не існує.

- Це абсолютно помилкове враження. Становище сільських жінок в нашій країні є непростим, а замовчування проблеми жодним чином не сприяє її вирішенню. Навпаки, воно показує, що на державному рівні йому приділяють надто мало уваги. Між тим, у сільській місцевості проживає понад 8 мільйонів жінок, це суттєвий прошарок наших співгромадян.

Поки що спостерігаються суттєві ґендерні розриви та перекоси: життя сільських жінок докорінно відрізняється від життя міських жінок, але так само воно відрізняється від життя сільських чоловіків. Головна відмінність – у доступі до переважної більшості ресурсів, а саме інформаційних, фінансових, комунікативних, освітніх тощо. Навіть, якщо такі ресурси наявні, сільська мешканка часто не має часу, знань та грошей, аби скористатися ними. Адже саме на неї лягає основний тягар по вихованню дітей, а в селах проживає переважна більшість українських багатодітних сімей, догляду за присадибним господарством. Сільські жінки потерпають через низький рівень медичного обслуговування, обслуговування в побуті. Їм важко вирішити питання з працевлаштуванням. Досить часто працюють у важких немеханізованих умовах, неначе кріпосні селянки. Та й заробітки мають менші у порівнянні з чоловіками, навіть якщо виконують однакову роботу.

З огляду на все це сільська жінка потребує не просто уважного та турботливого ставлення, але й неабиякої підтримки.

- Які перспективи міжнародні організації і, зокрема, ООН вбачають у розширенні прав та можливостей сільських жінок?

- 56-а сесія Комітету ООН зі становища жінок, яка відбулася наприкінці лютого - на початку березня поточного року, була присвячена темі сільської жінки. За підрахунками міжнародних фахівців, є вагомі перспективи до збільшення продуктивності праці жінок у сільському господарстві на 20-30%, а це сприятиме зростанню національного агровиробництва на 2,5 – 4% і позитивно позначиться на подоланні продовольчої проблеми.

На жаль, не всі рішення та рекомендації міжнародних організацій втілюються у нашій дійсності. Варто нагадати, що Україна ще 1980 року ратифікувала Конвенцію ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW), у ній є стаття, присвячена сільським жінкам. Та чи стало це нормою нашого життя? Питання, як то кажуть, риторичне.

- За останні роки на селі відбуваються серйозні зміни. Зокрема, розвивається приватна власність, змінюються технології тощо. Як це позначається на житті селянок?

- Ми справді в останні роки все частіше говоримо про вагомі перспективи розвитку аграрної галузі в Україні. Ми почали збирати рекордні врожаї зернових, плодоовочевих культур, це позитивні тенденції. Але ж соціально-економічна ситуація на селі залишається складною. Сільське населення продовжує скорочуватися, занепадає соціальна інфраструктура на селі.

За офіційними даними, 36% сімей в сільській місцевості живуть за межею бідності. Досить часто нестатки зачіпають саме жінок, особливо літніх.

Інший факт – 59% сільських будинків побудовано понад 50 років тому. Давайте згадаємо, як тоді будували. Переважно зводили не цегляні, а дерев’яні будинки, глиняні чи саманні. Зрозуміло, які там умови проживання, про зручність та комфорт говорити годі. Бо за технічними показниками, в дерев’яному будинку не можна навіть провести газ.

Лише 24,3% сільських домогосподарств мають водогони. 12,3% домогосподарств мусять носити воду на відстань понад 200 метрів. А хто, переважно, носить воду? Зрозуміло, що жінки. Вони мають приготувати їжу, щось помити, випрати, напоїти домашню худобу тощо. Коли така жінка набігається за водою цілий день, чи можна уявити, що увечері вона сяде до комп’ютера, під’єднається до Інтернету і просуватиме світле майбутнє рідної країни. І таких аспектів є чимало.

- Між тим, є дані, що 40% сільських жінок України мають вищу освіту. Якщо це відповідає дійсності, то показник виглядає унікальним, бо третина сільських жінок світу загалом залишаються неграмотними.

- Рівень освіченості сільських жінок вищий у порівнянні з сільськими чоловіками. Проблема полягає в тому, що саме жінкам важче реалізувати свій освітній потенціал, знайти роботу, відповідну до своєї кваліфікації.

Високими є показники представництва сільських жінок у місцевих органах влади. Однак вони переважно працюють у середній ланці, а до вищих керівних посад не можуть пробитися.

Сьогодні в світі акцент робиться на постійну, безперервну освіту та самоосвіту. Це додає фахівцям мобільності, спроможності опанувати нові спеціальності та знайти потрібну роботу. На жаль, для українських селянок такі підходи залишаються недоступними.

- Наскільки активною є участь наших сільських жінок у підприємницькій діяльності?

- Згідно з офіційною статистикою, 18% фермерських господарств очолюють жінки. У віданні цих господарств перебуває 15% землі, яку вони обробляють. Однак, чисельність жінок, які працюють у фермерських господарствах, скоротилася з 2005 до 2010 року майже вдвічі – із 44,7 тис. до 26,9 тис. осіб.

Розмовляючи з жінками-фермерами, я запитувала, що спонукало їх до підприємництва. І часто доводилося чути у відповідь: я не хотіла залишати своє село. Така ініціативність була, наче противага відчайдушним поїздкам односельчанок у закрайсвіття на заробітки. Мовляв, ви шукаєте долі в Італії та Іспанії, доглядаючи чужих дітей та літніх людей, а ми доведемо, що реалізуватися можна й тут, вдома. І починали займатися органічним землеробством, зеленим туризмом, створювали сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, розвивали одноосібні господарства.

Сільський бізнес переживає свої труднощі: постійно виникають проблеми з реалізацією продукції, з доступом до кредитних ресурсів, до нових технологій тощо. Витримати конкуренцію вдається не всім. Але я б хотіла все-таки додати оптимізму: жінки, які зуміли проявити та відстояти власну ініціативу, і надалі не пастимуть задніх, а намагатимуться поліпшити власний добробут і змінити загальну ситуацію на краще.

- Хто має опікуватися вирішенням проблем сільських жінок в Україні?

- 18 вересня у Комітеті Верховної Ради України з прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин відбувся круглий стіл «Забезпечення прав та можливостей сільських жінок в Україні». Його проведення також ініціювали Програма сприяння парламенту та ряд громадських організацій, серед яких був і наш Інформаційно-консультативний жіночий центр. Ми обговорили проблеми сільських жінок на такому високому рівні, який дає підстави сподіватися, що позитивні зрушення неодмінно отримають законодавчу підтримку. До 2010 року в Україні діяла Державна програма з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві, але нова досі не ухвалена. І тут є над чим працювати.

Під час підготовки круглого столу до всіх обласних державних адміністрацій були надіслані листи з проханням надати інформацію, чи ухвалені на місцевому рівні програми щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок, зокрема сільських. На жаль, на місцевому рівні така робота проводиться вкрай слабко. А з деяких облдержадміністрацій загалом надійшли відповіді, що проблем у тамтешніх сільських жінок нема, тому нема й програм щодо їх підтримки.

Я думаю, сьогодні найперше треба налагодити безпосередні та довірливі контакти між владою та сільськими жінками. Допомогти у встановленні такого діалогу мають громадські жіночі організації, які працюють в Україні, міжнародні організації. До речі, багато серйозних міжнародних донорів обов’язково передбачають ґендерну складову в своїй роботі. Часто саме завдяки їхній підтримці сільським жінкам вдавалося реалізовувати свої ініціативи, загалом долати труднощі.

- Яку мету має ваш проект?

- На сьогодні завдяки різним програмам міжнародних донорів, українських сільських жіночих організацій, іншим ініціативам і просто тому, що жінки вже вирішили, що годі чекати, утворився певний прошарок сільських жінок-лідерок. Це сільські голови, сільська інтелігенція – педагоги, медики, а також фермерки.

Наш проект, підтриманий Фондом прав людини Міністерства закордонних справ Королівства Нідерландів, власне і спрямований на тих жінок, які сьогодні є на лідерських позиціях. Поки що їх небагато, ми хотіли б їм допомогти, щоб вони не боялися захищати те, що мають і вміють, на будь-якому рівні.

Ми лише нещодавно розпочали роботу і плануємо її здійснювати у двох напрямках. З одного боку, будемо реалізовувати навчальні програми, проводити тренінги серед сільських жінок з метою розвитку підприємницьких навичок, знань про механізми кооперації, уміння стратегічного планування розвитку села та рівноправної участі в ухваленні рішень на місцевому та національному рівнях тощо. Дуже важливо, щоб під час наших тренінгів жінки-лідерки не лише всотували наші поради, але й мали б змогу обмінятися власним досвідом з колежанками. Адже багатьом із них так само є що сказати.

З іншого боку, ми налаштовуємося на активну співпрацю з парламентарями, з працівниками міністерств та відомств. Необхідно постійно здійснювати аналіз українського законодавства у сфері сільського господарства з урахуванням ґендерної складової, як це передбачено у міжнародних документах та міжнародному досвіді.

З цією ж метою ми збираємося підготувати посібник для представників центральних і місцевих органів влади для розробки ґендерно чутливого законодавства, національних і регіональних програм, для забезпечення прав та можливостей сільських жінок.

Максим НАЗАРЕНКО,

Національний прес-клуб «Українська перспектива»